Головне територіальне управління юстиції у Хмельницькій області інформує з актуальних питань
Незважаючи на те, що інститут прописки ліквідували уже доволі давно, багато наших відвідувачів не бачать різниці між цими двома поняттями.
1. Реєстрація місця проживання/ Прописка: визначення понять.
Реєстрація місця проживання це спосіб повідомлення держави про місце проживання особи, встановлення офіційної адреси.
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У випадку, якщо особа проживає у двох або більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.
Кожній особі: громадянину України, іноземцю чи особі без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, державою гарантовано право на вільний вибір місця проживання. Людина сама обирає собі місце проживання і тільки ставить державу про це до відома, реєструючи своє місце проживання. Але варто пам'ятати, що реєстрація місця проживання є обов'язковою.
Прописка це назва ліквідованої паспортної системи, введеної в колишньому СРСР в 1932 році.
Паспортна система колишнього СРСР була запроваджена з метою регулювання потоку сільського населення до міст, тобто це був метод державного контролю міграції, при якому громадянам заборонялося вільне переміщення по країні. Її головний принцип жорстка привязка до постійного місця проживання. У 2001 році радянське поняття Прописка, Рішенням Конституційного Суду України від 14 листопада 2001 р. 15-рп/2001р., було визнано неконституційним і змінено на Реєстрація місця проживання.
2. Чим поняття прописки/реєстрації місця проживання відрізняються і чому не варто їх ототожнювати?
Адміністративно-дозвільний інститут прописки передбачав значні обмеження та був однією з умов функціонування тоталітарного радянського режиму: прописка у вигляді штампу у внутрішньому паспорті, видавалася у дозвільному порядку, тобто, за розсудом начальника місцевого відділу внутрішніх справ. Лише вона служила підставою для проживання, отримання житла, роботи, медичної допомоги, отримання доступу до інших соціально-економічних процесів. Також дозволялося прописувати тільки близьких родичів.
Дозвільність у системі прописки, існування якої була встановлена у Постанові Ради Міністрів СРСР 677 від 28 серпня 1974 року, приводила до обмежень прав людини. Прописка мала дозвільний порядок, який обмежував права людини волевиявленням чиновника. Прийняття Конституції України у 1996 року, яка найціннішим визначила життя людини, її здоровя, честь, гідність, дотримання права і свободи людини і громадянина, започаткувало реформування інституту прописки в Україні.
Що ж стосується інституту реєстрації, то власник приватизованої чи кооперативної квартири, приватного будинку має право на підставі власного волевиявлення зареєструвати будь-якого громадянина (навіть не з числа його близьких родичів), без жодних обмежень. На відміну від прописки, реєстрація носить повідомний характер і не обмежує свободу пересування людини. Ця діяльність проводиться з метою обліку міграції населення, для встановлення точної кількості осіб, що проживають на певній території, а також виявлення основних шляхів їх переміщення.
У жодному разі ці два поняття не варто ототожнювати-це різні державні інститути, в основі яких лежать діаметрально протилежні принципи: прописка метод жорсткого державного контролю, заборона вільного переміщення по країні, реєстрація місця проживання гарантоване державою право на вільний вибір місця проживання.
P. S. Ще кілька фактів про реєстрацію місця проживання .
Кожна держава значною мірою зацікавлена в тому, щоб мати інформацію про те, які особи проживають або перебувають в певному населеному пункті. Ця інформація постійно необхідна органам міграційної, фіскальної служби, судам тощо. Реєстрація місця проживання є ключовим інструментом державного управління, такого як: організація виборчого процесу, наповнення місцевих бюджетів, здійснення соціальних виплат, здійснення судочинства, військова служба, надання низки адміністративних послуг.
Відповідно до Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, особа зобовязана протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання, батьки зобовязані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
Зверніть увагу! місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з батьками, а у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків.
Для реєстрації місця проживання особі: громадянину України, іноземцю чи особі без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, слід пам'ятати, що підставою для реєстрації є право власності на житло.
Якщо особа не є власником житла, зареєструватись вона зможе лише за згодою власника. Винятком є реєстрація місця проживання дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків (одного з батьків), у цьому випадку не вимагається документи, що підтверджують право власності на житло або згода власника житла.
Для військовозобов'язаних громадян України потрібно оформити військово-облікові документи, відповідно до вимог Постанови КМУ від 07.12.2016 921 Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобовязаних.
Цікавим є випадки, коли купивши житло з'ясовується, що попередній власник ще досі зареєстрований у ньому. В такому випадку на підставі договору купівлі-продажу житла новий власник має право зняти його з реєстрації місця проживання.
Реєструючи своє місце проживання ми не лише вносимо інформацію до реєстру територіальної громади та відповідних документів, до яких вносяться відомості про місце проживання, а й реалізуємо свої права, гарантовані державою.
Як перевірити, чи існує заборона виїзду за межі України?
Українці все частіше про всяк випадок намагаються перестрахуватися та перевіряють можливу наявність заборони на виїзд за кордон щодо них. Найчастіше така зацікавленість викликана банальним острахом після розповідей, підслуханих у транспорті, переказів знайомих або є наслідком телевізійних фейків. Проте трапляються непоодинокі випадки, коли така перевірка дійсно необхідна, аби не потрапити у неприємну історію.
Причиною обмеження виїзду за межі України можуть стати:
непогашений кредит,
борги по аліментах,
штрафи за комуналку,
податковий борг.
Кому можуть тимчасово обмежити виїзд з України:
громадяни України, які обізнані з відомостями, що становлять державну таємницю (їм повідомляють про строки обмежень);
особи, до яких застосовано запобіжні заходи (тобто які перебувають під слідством);
особи, засуджені за вчинення кримінальних правопорушень (коли є вирок);
особи, які ухиляються від виконання зобовязань, покладених на них судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню;
особи, які перебувають під адміністративним наглядом Національної поліції.
Набули розповсюдження випадки заборони виїзду за кордон боржникам банків та неплатникам аліментів. Така заборона накладається вже після винесення судового рішення про стягнення боргу, як правило, у разі невиконання рішення. Якщо існують такі зобовязання, перед плануванням відпуски за кордоном є сенс перевірити свою наявність чи відсутність у так званому stop-листі прикордонної служби.
Згідно з чинним законодавством обмеження виїзду за кордон проводиться не лише за рішенням суду. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець може встановити тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Як перевірити, чи є заборона виїзду за кордон?
Державна прикордонна служба України надає таку інформацію за письмовим запитом із зазначенням таких реквізитів: прізвище, імя та по батькові, місце проживання (місце перебування), реквізити документа, що посвідчує особу, яка подає звернення (запит) (для фізичної особи-заявника), а у разі звернення представника фізичної особи за наявності письмової згоди від особи, стосовно якої запитується інформація.
Звернення з вказаних питань необхідно подавати особисто або направляти письмово (запечатане у конверт) на адресу головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (поштова адреса: вул. Володимирська, 26, Київ, 01601).
Конвенцією ООН про права дітей.
Сьогодні ми нагадаємо основні права дітей, які закріплено Конвенцією ООН, яку до речі підписала й Україна.
Ключовою ідеєю цієї конвенції є визнання дитини самостійної, повноцінної і повноправною особистістю, що володіє всіма правами і свободами та безумовний пріоритет інтересів дитини перед потребами держави, суспільства, сімї, релігії.
Серед основних принципів, які проголошує Конвенція Прав Дитини:
За кожною дитиною, незалежно від того, в якій країні він народився, залишається право на власну гідність, моральне, духовне та фізичне розвиток.
Всі неповнолітні діти рівні у своїх правах, вони не можуть бути скасовані, принижені або ущемлені.
Діти повноправні громадяни своїх країн, яким державою надається громадянство, а батьками імя.
Четвертий принцип включає розвиток, соціальний догляд і медичну підтримку.
Діти з фізичними або психічними відхиленнями повинні бути забезпечені особливою турботою і увагою.
Батьки і держава, чиїми громадянами вони є, повинні забезпечити турботу про дітей.
Сьомий принцип передбачає надання безкоштовного навчання. Держава повинна забезпечити оптимальні умови для навчання, прищепити принципи відповідальності і корисності суспільству.
Права дитини позиціонуються як першорядні в питаннях отримання будь-якої допомоги.
Неприпустима будь-яка експлуатація і жорстоке поводження, залучення до робіт, що приносить шкоду розвитку і здоровю.
Право на мирне життя, в якій саме дорослі повинні навчити взаєморозуміння та поваги до інших людей незалежно від раси, віросповідання і національності. Категорично заборонено вирощувати расову або соціальну ненависть, адже люди у всьому світі рівні.
ОБОВЯЗКИ БАТЬКІВ
Батьки в свою чергу мають цілий перелік обовязківчерд яких й забезпечення деяких прав дітей.
Умовно можна виділити такі основні обовязки батьків:
Батьки зобовязані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Батьки зобовязані піклуватися про здоровя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Батьки зобовязані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Батьки зобовязані поважати дитину.
Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обовязку батьківського піклування щодо неї.
Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Ці обовязки закріплено статтею 150 Сімейного кодексу України.
Отже знання прав дітей та обовязків батьків дає розуміння, що Захист дітей має на увазі безумовну повагу до дитини та їх прав.
