Конституція України - це Основний Закон нашої країни, який регулює та охороняє найбільш важливі та загальні суспільні відносини
Цьогоріч, 28 червня в Україні відзначатиметься 21 річниця Конституції України. З нагоди державного свята в міській бібліотеці проведено тематичний захід та книжкову виставку. Працівники бібліотеки провели присутнім екскурс в історію становлення державності України та повідали про шлях становлення та розвитку вітчизняного конституційного права та напрацювання у сфері конституційної реформи сьогодні.
Конституція України - це Основний Закон нашої країни, який регулює та охороняє найбільш важливі та загальні суспільні відносини. Найвища юридична сила Конституції України проявляється в тому, що її норми мають пріоритет (верховенство) перед нормами інших законів, актами виконавчої влади та іншими нормативними актами, що діють на території України.
Конституційні традиції Українського народу сягають глибини століть. Як відомо, першою Конституцією України була Конституція Пилипа Орлика. Пам’ятками політико-правової думки українського народу є також статті та інші акти Б.Хмельницького. Першим актом, який безпосередньо започаткував національне конституційне право України, можна вважати IV Універсал Української Центральної Ради (1918). Він проголосив Україну як незалежну, самостійну і суверенну державу. На основі Універсалу було розроблено цілий ряд документів українського ренесансу, зокрема Конституцію УНР 1918 року, яка хоч і не була введена в дію, однак стала своєрідним акумулятором традицій надбань українського правничого досвіду.
Так розпочався період становлення українського конституційного права, розвиток якого, на жаль, був перерваний встановленням промосковської державної влади. Юридичним оформленням тієї влади стали Конституції України радянського періоду 1919, 1929, 1937, 1978 рр. Усі вони відповідали конкретному етапу розвитку соціалістичного ладу, проголошували зосередження усієї влади в руках Рад, скасовували приватну власність. Слабким їхнім місцем була декларативність більшості положень, відчутний пріоритет держави над особою. Втілюючи ідеї марксизму-ленінізму, вони були всього лиш дублікатом Конституції СРСР.
Про окреме конституційне право України тоді навіть не йшлося. Верховенство радянського конституціоналізму було ліквідоване з прийняттям Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990 року і Акта про проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Конституційний процес в Україні після здобуття нею незалежності завершився прийняттям Верховною Радою України Конституції України 28 червня 1998 року.
Протягом останніх десяти років конституційний процес в нашій державі можна порівняти із сніговою кулею, яка котилася, нагромаджуючи на собі все нові й нові проблеми.
30 вересня 2010 року Конституційний Суд прийняв рішення, яким було визнано неконституційним Закон України “Про внесення змін до Конституції України” від 08 грудня 2004 року на підставі порушення встановленої Конституцією України процедури його розгляду та ухвалення. На основі цього рішення влада, де-факто, відновила дію конституційних положень у редакції від 28 червня 1996 року.
21 лютого 2014 року Верховна Рада прийняла Закон «Про відновлення дії окремих положень Конституції України», який був згодом підписаний виконуючим обов’язки Президента Головою Верховної Ради Олександром Турчиновим. 22 лютого 2014 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII».
В умовах сьогодення, з метою напрацювання узгоджених пропозицій щодо вдосконалення Конституції України з урахуванням сучасних викликів та потреб суспільства Президент Петро Порошенко створив Конституційну Комісію, яка розробляє зміни до Основного Закону.
Такі зміни є необхідними для того, щоб відновити легітимність Конституції як акту установчої влади.
Також одним із головним завдань конституційної реформи є забезпечення оптимального балансу загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів.
